Raport: Uczniowie i uczennice z doświadczeniem migracji i uchodźstwa w polskich szkołach 2004–2024, Instytut Badań Edukacyjnych – Państwowy Instytut Badawczy, 2025
Do pobrania:
Вивчення літери
"Я" в Лідзбарку Вармінським.
На сьогоднішньому уроці української мови діти ознайомилися з новопізнаною літерою "Я, я," її назвою та звуковим значенням, вчили правильно вимовляти звук. Після теоретичної частини прийшов час на практичні заняття. Найбільше радості принесло дітям читання слів з нововивченою літерою. Діти приклеїли на свої чобітки кольорові карточки з великою та малою літерою згодом підходили до листівок, зазделегідь підготовлених вчителем, з порожними місцями підставляючи ногу. Учні мусіли прочитати слово і вирішити, який чобіток підставити.
Це просте, веселе і креативне завдання напевно прискорить процес читання.
П. Табака
Ранок – навчання української мови
та продовження підляської музичної спадщини
Це поєднання навчання української мови з переказуванням музичних український традицій Підляшшя. Уже 30 років на сценах не лише у Польщі виступає Український ансамбль пісні і танцю «Ранок» з Більська Підляського. Не було б колективу, якби в 1994 році не введено української мови як мови національної меншини до Початкової школи № 4 ім. А. Міцкевича у Більську Підляському. А з другого боку – не розвивалося б навчання, якби не «Ранок». У 2025 році група під керівництвом Єлизавети Томчук святкувала свій 30-річний ювілей.
Ювілей – це не тільки нагода для святкування, але й тяжка праця усіх задіяних у те, щоб існував колектив – перш за все його керівників, тобто Єлизавети Томчук, яка з 1995 року всебічно стежить за розвитком колективу, Бориса Буня, хореографа танцювальних груп та Петра Осташевського, керівника інструментальної секції, а окрім того учасників – як теперішніх, так і тих, які виступали у минулому, членів Союзу українців Підляшшя, під опікою якого діє «Ранок», батьків та багатьох, багатьох інших людей. Протягом цілого року йшли підготування, щоб у рамках Фестивалю української культури на Підляшші «Підляська осінь» відсвяткувати на дуже високому рівні ювілей 30-річчя.
А все почалося з навчання української мови, яке вдалося організувати у 1994 році у Початковій школі № 4 ім. А. Міцкевича у Більську Підляському. Коли з дітьми почала працювати Єлизавета Томчук, тоді Рижик – молода випускниця Інституту культури Рівненського державного гуманітарного університету, – з’явилася думка, щоб у рамках уроків української мови створити ансамбль. Уже осінню 1995 року під керівництвом вчительки, фольклористки, дослідниці фольклору зібралася група талановитих дівчат. Того ж року новий колектив дебютував на Фестивалі української культури на Підляшші «Підляська осінь». Саме так виник «Ранок». Невдовзі, у 1996 році, група почала працювати при Більському будинку культури.
- Багато часу пройшло, хоч мені здається, що небагато – підсумовує керівник ансамблю Єлизавета Томчук. – Не знаю, коли цих 30 років пройшло. Пам’ятаю майже кожний наш концерт, кожний наш виступ. Тішить факт, що є ще кому співати, танцювати, попри те, що фольклор зараз не є чимось модним для молодого покоління. Однак усе таки знаходяться діти, які хочуть танцювати і співати. Ми за цей час відтворили багато з підляського фольклору. Пам’ятаю, що перша група почала виступати в 1995 році, співаючи рогульки, тобто весняні пісні з Підляшшя. Ми виступали з місцевими піснями і обрядами – жнивними, колядками тощо – в Польщі та за кордоном, і продовжуємо це робити до сьогодні. Протягом 30 років ми вивчили багато пісень з Підляшшя, але щоб зараз це все повторити – треба було б багато репетицій. Є такі групи, що співали тільки весняні пісні, є такі, що тільки жнивні. Купальські пісні співають майже всі. А є й такий репертуар, який був у «Ранку» 20 років тому, але зараз діти його не знають. Просто не вдасться всього вивчити. Однак я сподіваюся, що за ці роки вдалося передати хоча б частину цієї підляської традиції молодому поколінню.
Не було б ансамблю, якби де діти, що вивчали українську мову. У невеликому містечку, яким є Більськ Підляський, а зокрема 30 років тому, виступати в колективі та їздити з ним по світі – це було щось престижне. Хоча, як згадує Єлизавета Томчук, діти початково трохи соромилися тих «сільських» пісень. Бо ж це було покоління, батьки якого виїхало з села, шукаючи кращого життя у цій «вищій», «кращій» польській культурі. Проте з часом, коли «Ранок» виявився одним із кращих колективів у містечку (а можливо, що й найкращим!), батьки дуже охоче записували дітей на уроки української мови. Бо в учнів, які вивчали українську в школі, був шанс, щоб співати або танцювати в «Ранку».
- Мені було сім років, коли мій батько привів мене на першу репетицію – згадає Катерина Воєвода. – Тоді ансамбль щойно починав своє існування. Я співала в колективі 10 років, потім поїхала вчитися до Варшави і там я почала співати польський фольклор. Однак я подумала, що мені вельми близький підляський фольклор, що ми мусимо співати пісні своїх предків, які перейняли від наших дідів. Коли я вернулася з Варшави, я далі хотіла співати українські пісні і хочу, щоб мої діти теж їх співали.
Про свої початки в колективі розповів також Петро Осташевський, керівник інструментальної групи:
- Це був 1999 рік. Я ходив на заняття української мови, які вела Ірина Вишенко. І вона мені сказала, що є такий ансамбль «Ранок» і вони потребують акордеоніста. Мені було тоді 9 років, я не знав, що з чим, як це виглядає. Пам’ятаю, що поїхав на першу репетицію з тодішнім керівником інструментальної групи Ігорем Фітою. Він приїхав по мене, здається, чинквеченто і забрав од батьків. Коли я зайшов на репетиції, побачив 30 гарних дівчат, а я ж такий маленький, – то відразу застидався. Що я буду з ними робити? Але вже в наступному, у 2000 році, був мій перший концерт – на великій сцені в Більську Підляському, в амфітеатрі. Туди прийшла ціла моя родина і я не знаю – добре вийшло, чи ні, але було чудово. Так минуло 25 років, я постарів, маю свої діти. Моя старша донька за рік іде до школи і думаю – певно також буде співати в «Ранкові». І так той «Ранок» виглядає. Уже навіть діти деяких колишніх членів «Ранку» співають і танцюють у колективі.
Найважливіші святкування ювілею відбулися 18 жовтня під час фестивалю «Підляська осінь». На врочистому концерті в Більському будинку культури в Більську Підляському прозвучали традиційні пісні, «Ранкові» танцюристи показали українські танці, були й спогади, побажання та нагороди. Єлизавета Томчук отримала бронзову медаль «За заслуги в культурі Gloria Artis», що присуджується Міністром культури та національної спадщини, та Почесну відзнаку Підляського воєводства. Окрім того керівниця «Ранку», а також хореограф Борис Бунь та керівник інструментальної групи Петро Осташевський отримали нагороди від бургомістра Більська Підляського Пйотра Вавульського.
У рік ювілею, щоб ушанувати один із найкращих українських дитячих колективів, Союз українців Підляшшя видав пісенник «Співає «Ранок». Пісні з репертуару ансамблю». Ця книжечка – не лише збірка пісень, а й свідчення тридцятирічного мистецького шляху ансамблю. Знайшлися в ній як народні, так і сучасні пісні, що їх підляський колектив виконував на численних концертах не лише на Підляшші, але й у цілій Польщі, а крім того на фестивалях за кордоном. А варто згадати, що саме в 2025 році, коли група відзначала свій 30-літній ювілей, після декількох років перерви, врешті вдалося їй виїхати на закордонні концерти. Саме в травні «Ранок» перебував на фестивалі в Пезаро в Італії, на якому здобув Гран-прі та чотири перші премії.
Святкування 30-річчя Українського ансамблю пісні і танцю «Ранок» з Більська Підляського продовжувалися цілий рік. Одним із заключних акцентів цих відзначень була виставка «Український ансамбль пісні і танцю „Ранок” (1995-2025)», яку в листопаді в Міській публічній бібліотеці в Більську Підляському могли дивитися учасники ІХ Підляської української наукової конференції «Український етнос Підляшшя перед викликами ХХІ століття» (у 20-у річницю прийняття закону про національні і етнічні меншини та про регіональну мову). Окрім того, про колектив розповіла присутнім керівник групи Єлизавета Томчук.
Сьогодні «Ранок» це візитка українського середовища Підляшшя, але й візитка навчання української мови у Підляському воєводстві. Протягом 30 років групу творили учні, які вивчали українську мову як рідну. Так є і досі. Сприяє тому факт, що керівниця колективу надалі є вчителькою української мови. І хоч зараз до «Ранку» дітей не треба намовляти, то ця залежність поміж уроками та співанням існує. Діти записуються до українських класів, бо хочуть бути учасниками групи. А з другого боку – вивчення української мови в школі сприяє кращому засвоєнню текстів пісень – як літературною мовою, так і говіркою.
Людмила Лабович
Są takie spotkania, które robi się nie tylko dla dziś, ale przede wszystkim dla jutra... Bo jeśli przestaniemy się spotykać, słuchać, śpiewać i przekazywać dalej to, co ważne — tradycja po prostu zniknie. A razem z nią kawałek naszej historii, naszych korzeni i tożsamości.
Festiwal „Tradycja dla Przyszłości” był właśnie takim momentem zatrzymania. Przestrzenią, w której bożonarodzeniowe zwyczaje, kolędy i kolędnicza twórczość znów wybrzmiały pełnym głosem — żywe, autentyczne i przekazywane dalej. Bo tradycja nie jest muzealnym eksponatem. Ona żyje wtedy, gdy jest śpiewana, opowiadana i przeżywana razem.
Dzisiejszy festiwalowy dzień (13.12.2025 - MS) w Wałeckim Centrum Kultury wypełniły występy dziecięcych i młodzieżowych grup kolędniczych z Polski i Ukrainy — m.in. z Białego Boru, Bartoszyc, Stargardu, Strzelec Krajeńskich, Koszalina oraz Wałcza. Na scenie zaprezentowały się zespoły: Wyszywanka, Melodia, Wesełoczka, Wertep, Lemko Tower Junior, Jordańskie More, Intonacje, Pervocwit oraz Kolada.
Wczoraj festiwal rozpoczął się od warsztatów tworzenia ozdób bożonarodzeniowych, które poprowadziła Hanna Małaszko. Był to czas wspólnej pracy, rozmów i spokojnego zanurzenia się w świąteczną tradycję — tej przekazywanej z rąk do rąk.
Festiwal „Tradycja dla Przyszłości” zorganizowały Fundacja Prosvita oraz Wałeckie Centrum Kultury, we współpracy z Zarządem Koła ZUwP w Wałczu, Parafią Greckokatolicką i Parafią Prawosławną w Wałczu.
Takie spotkania przypominają, że dbanie o tradycję to nie obowiązek — to wybór. Wybór pamięci, wspólnoty i przyszłości.
Katarzyna Borkowska
Źródło: Wałeckie Centrum Kultury
