Розмова з Агнешкою Ґізою, вчителькою української мови
«Багато говорю до дітей моєю рідною говіркою».

Велике значення в навчанні української мови у садочках і школах у Підляському воєводстві мають місцеві говірки. Вони збереглися в регіоні дякуючи тому, що корінне населення, що ними користувалося (часто не заявляючи про себе, що вони українці), не було виселене в рамках акції «Вісла» 1947 р. Говірку активно використовують вчителі української мови на заняттях з дітьми. На жаль, молоде покоління часто вже польськомовне. І хоч дідусі, та навіть і батьки, ще розмовляють рідною мовою, то вважають, що до дітей слід звертатися лише по-польськи. Тому певну роль, пов’язану з переказуванням підляським учням української мови в її говіркому варіанті, беруть на себе вчителі української мови. Часто вони самі виховані ще в природньому мовному середовищі, тому й володіють як говіркою, так і літературним варіантом української мови.
Про використання говірки у праці з молодим поколінням говорить Агнешка Ґіза, вчителька української мови в Початковій школі № 4 ім. Адама Міцкевича в Більську-Підляському.

Людмила Лабович: Насамперед запитаю про Твій досвід праці з дітьми. Як довго вчиш у школі української мови? Як виглядало знання говірки серед дітей, коли Ти починала, та як виглядає тепер?

Агнешка Ґіза: Вчителькою української мови я працюю майже 21 рік. Почала свою роботу в 2002 році, але ще раніше працювала в Черемсі, де короткий час заступала вчителя української мови. Однак моя справжня праця почалася саме в 2002 році в Початковій школі № 4 у Більську-Підляському.

Мені здається, що ситуація зі знанням мови є подібною. Коли я починала свою працю, діти не розмовляли вже між собою говіркою, також тепер вони користуються тільки польською мовою. Однак чи 20 років тому, чи тепер зразу видно, хто зустрічається зі своїми бабусями і дідусями. Просто на уроках ці діти, які мають частіше контакт зі старішим поколінням, добре розуміють українську мову, у них теж більший засіб слів. Так було на початку моєї праці, так є і тепер. Батьки найчастіше вже говорять з дітьми по-польськи, натомість бабусі і дідусі ще вільно володіють говіркою і діти, які з ними зустрічаються, знають багато слів. Часто ці говіркові українські слова в них «приховані» десь у закутках пам’яті і на уроках просто треба їх там «відшукати». Є учні, які знають говірку, дуже добре її розуміють, однак вони мають проблему з говорінням. Знають місцеву мову, але не розмовляють. Усе таки з такими дітьми працювати легше ніж з тими, які не мають контакту з місцевою мовою.

Як виглядає використання говірки на уроках української мови?

Передусім я багато говорю до дітей моєю рідною говіркою, мовою моїх батьків з села Видова коло Більська-Підляського. Очевидно, на уроках ми читаємо і пишемо українською літературною мовою, але я звертаюся до дітей тою говіркою, яку я ще чую від моїх батьків.

Як діти ставляться до місцевої мови?

Діти ліпше розуміють говірку ніж українську літературну мову. Щоправда є в говірці слова, які гинуть і діти їх не знають. Наприклад літературне «штани» і наше «нагавіці». Стараюся, щоб мої учні знали такі наші місцеві слова. Очевидно, деякі розуміють, інші ні, але як є якісь проблеми, то пояснюємо. Все таки діти краще розуміють говірку, ніж коли, наприклад, читаємо літературною мовою.

Місцева мова звучить також часто на майстер-класах, які організуєте після уроків як вчителі української мови…

Найчастіше близький контакт з говіркою, але й і нашою народною культурою, діти з українських класів мають під час різних майстер-класів, які робимо, наприклад, у рамках проєкту Союзу українців Підляшшя «Майстер-класи української культури для дітей і молоді «До джерел»». На додаткові заняття часто запрошуємо народних творців, які живуть переважно в селах кругом Більська-Підляського, але не тільки. Вони переказують дітям різні призабуті ремесла, а при нагоді говорять українським діалектом. Це є найліпша зустріч з нашою мовою.
Була ситуація, коли я запросила на майстер-класи до дітей народну майстриню не з Більська-Підляського, але з села, яке лежить трохи далі, і її говірка була ближча до літературної мови ніж та, яку я знаю і якою звертаюся до дітей. Діти з України, які були тоді на майстер-класах, говорили, що вони ліпше розуміють її мову, ніж ту говірку, якою я розмовляю.

Українська говірка є також присутня в піснях та інших жанрах фольклору. Чи діти знайомляться з місцевим фольклором?

Так. Деякі діти, які вивчають українську мову, співають в Українському ансамблі пісні і танцю «Ранок», де вчаться регіональних пісень, співаних тою нашою регіональною мовою. Окрім того в шостому класі я використовую книжку Анни Артем’юк «Котилася торба з високого горба». Там є багато прикладів дитячого фольклору зібраного в нас, на Підляшші. У книжці є віршики, загадки, казки записані українською говіркою. Ми той матеріал використовуємо на заняттях. Тому говірка в нас, у школі, присутня практично цілий час і діти мають з нею контакт. І на майстер-класах, але й безпосередньо на уроках, передусім тому, що я знаю нашу мову і говорю «по-свойому» до своїх учнів.

Дякую за розмову.

Розмовляла Людмила Лабович